Творчість Ч.Діккенса.Висока людяність «Різдвяної пісні в прозі»

1. Ч.Діккенс – засновник критичного реалізму в англійській літературі. Перший етап творчості письменника.

Чарлз Діккенс(1812-1870) - письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у своїх творах і порушив проблеми, котрі хвилювали англійське суспільство, а й намагався їх розв'язувати. Чимало особливостей світогляду та естетики Діккенса пояснюються обставинами його духовного росту. Насамперед це органічна єдність з англійським народом, християнське милосердя, культ затишку, вміння тішитися малим, оптимізм, стійкість.

Становлення особистості майбутнього письменника

Народився Чарлз Діккенс 7 лютого 1812 року в сім'ї дрібного чиновника морського казначейства Джона Діккенса. Спочатку батьки Чарлза жили порівняно благополучно, проте через деякий час почали з'являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що батько письменника занадто легковажно ставився до сімейного добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не маючи змоги найближчим часом їх повернути. Крім того, він нехтував вихованням сина, який це назавжди запам'ятав. Бракувало Чарлзові також материнської ласки та уваги. Мати просто не мала для нього часу, бо намагалася дати раду усім своїм дітям (а їх було восьмеро). Отже, книжки й саме життя були найголовнішими його вихователями, початкову освіту Чарлз здобув у Чатемській школі, де тоді вчителював випускник Оксфорда Вільям Джілс; він і прищепив хлопчикові любов до англійської літератури й до читання взагалі.

Ідилія юних літ тривала недовго: батько геть заплутався у боргах, і сім'я подалася до Лондона. Ситуація погіршувалася. Коли батько Чарлза потрапив-таки у боргову тюрму Маршалсі, сім'я перебралася до нього (за англійськими законами це дозволялося). Щоб якось зарадити лихові, Чарлза влаштовують на фабрику вакси. Шість місяців, проведених у брудному старому приміщенні, були для вразливого хлопчика чи не найстрашнішими: одноманітна праця тривала з ранку до вечора. Це була й моральна травма для Чарлза, котрий прагнув учитися.

У цей час у хлопця з'явилося ще одне захоплення - Лондон. Діккенс міг годинами блукати вулицями. Саме тут, у лондонських нетрях він, навіть цього не підозрюючи, дістав своє справжнє виховання. Так маленький Чарлз створив у своїй уяві майбутній діккенсівський Лондон. Він проклав шляхи своїм героям: у якому б завулку цього міста вони б не ховалися, він побував там раніше.

Материного спадку, що дістався Джону та Вільяму Діккенсам, вистачило на те, аби розплатитися з кредиторами й забезпечити сім'ї більш-менш пристойне життя. Чарлз із неабиякою радістю залишив фабрику й продовжив навчання у приватній школі, після закінчення якої почав працювати молодшим клерком у адвоката Блекмора. Але, маючи жвавий характер, він відвідує спектаклі і, мріючи про театральне майбутнє, бере уроки сценічної майстерності. Крім того, Чарлза приваблювала робота репортера. Тому він наполегливо вчиться стенографії ночами, а вдень вивчає закони.

 Отже, формування особистості Діккенса завершилося дуже рано. Він змушений був виховати себе у жорстокій боротьбі з життям.

З 1832 року Чарлз працював у місцевій газетці, потім був співробітником часопису "Дзеркало парламенту", що належав його родичеві. Діккенс дуже швидко зумів виділитися з-поміж інших працівників редакції: його репортажі були цікаві та набагато точніші, ніж звіти колег, хоч усім журналістам заборонялося робити записи. Розгадка проста й оригінальна: Чарлз одягав довгі та тверді манжети, а потім списував їх дрібним письмом.

До професійних клопотів додалися й особисті - сім'я потребувала грошей, а батько знову заліз у борги. Це й вирішило подальші кроки - Діккенс узявся за перо. Особливих зусиль нова робота не потребувала: стільки було передумано, пережито, побачено, що варто лише взятися за папір, а далі - то справа репортерського досвіду й часу.

Перші твори

Наприкінці 1833 року в журналі "Манслі Мегезін" з'явилося оповідання "Обід на Поплар Вок", правда, без імені автора. Читачі почали з нетерпінням чекати оповідань автора, який вирішив приховати своє ім'я під псевдонімом "Боз" (жартівливе прізвисько молодшого брата Чарлза Діккенса, яке згодом стало відоме сотням тисяч читачів). Так письменника продовжували називати, коли він став знаменитим. Нариси, автором яких був Боз, побачили світу різних часописах, часом і всупереч бажанням Діккенса, про що свідчать листи до друзів. До жанру нарису письменник звернувся не випадково: ще в дитинстві, заради розваги, він полюбляв занотовувати дещо про людей, з якими звела його доля, про цікаві місця, де бував. З роками таких записів ставало дедалі більше - це був безцінний матеріал, що чекав свого часу.

Переконавшись, що нариси мають успіх у читачів, Діккенс наважився видати їх окремою книжкою. Так, у 1836 р. з'явилися на прилавках "Нариси Боза" у двох томах.

Після виходу в світ "Нарисів Боза" до Чарлза Діккенса завітав один із компаньйонів фірми Чепмен і запропонував участь у виданні, яке б частково нагадувало сучасні комікси. Це мала бути весела розповідь про спортивний клуб.

Роман "Записки Піквікського клубу" був закінчений у 1837р. Ім'я автора було відоме кожному англійцеві. Це не лише найоптимістичніший і найбезхмарніший твір Діккенса, він виявився прообразом усіх діккенсівських романів, їх сюжетної структури.

"Нариси Боза" та "Записки Піквікського клубу" знаменують  перший етап творчості Діккенса, який тривав до кінця 40-х років.

Твори першого етапу творчості Діккенса («Пригоди Олівера Твіста» (1837-39), «Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі» (1838-39), «Крамниця старожитностей» (1840-1841), «Барнебі Радж» (1840-1841), «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта» (1843-44), цикл «Різдвяні повісті» (1843-48)) характеризуються критиками як реалістичні, але з наявністю таких елементів, як

-        мелодраматичні ефекти

-        спрощеність внутрішнього світу героїв (його позитивні персонажі занадто добрі, а негативні - занадто злі)

-        прагнення письменника влаштувати їх долю (штучність сюжетів, коли невмотивовано з’являються багаті родичі або спадщина) тощо.

Першим реалістичним романом не лише в творчості Діккенса, а й в усій англійській літературі критичного реалізму XIX століття є "Пригоди Олівера Твіста".

2. Цикл «Різдвяні повісті» (1843 -1848)

6 січня 1842 р. Діккенс разом із дружиною відплив до США. Намір побувати за океаном з'явився у письменника давно. Спочатку це було прагнення поїхати до Америки, аби самому переконатися в перевагах американської демократії, про яку американці галасували на весь світ. Також він хотів остаточно розв'язати питання авторського права, бо через його відсутність страждали англійські письменники й передусім він сам.

США відкрили для нього просту істину - гонитва за грішми є однією з вирішальних пристрастей сучасної цивілізації.

Американські враження були матеріалом для роману Ч. Діккенса - "Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта" (1844). Одночасно він працював над повістю "Різдвяна пісня в прозі", що започаткувала відомий цикл Різдвяних повістей та оповідань.

Протягом 1843-48 рр. Д. щорічно публікує «Різдвяні повісті», які досі залишаються найпопулярнішими з-поміж його творів у англомовному світі. Ці твори несуть «впевненість у тому , що бути англійцем - велике щастя». Вони оспівують такі священні для мешканців Альбіону поняття, як культ рідної домівки, затишку, маленьких сімейних радощів. Фантазії Діккенса відповідають їхнім сподіванням дива, їхній вірі в те, що душевне тепло перемагає самотність, а любов - егоїзм. Звернімося до однієї з цих казочок - «Різдвяної пісні в прозі». Напередодні Різдва безжалісний скнара Скрудж бачить тінь свого померлого компаньйона Джейкоба Марлі, а згодом зустрічається з Духами Минулого, Сучасного і Майбутнього. Вони показують Скруджу його життя. Він знову бачить своє дитинство, молоді і зрілі роки. Чому служив він тоді? Лише золоту. Чому він служить тепер? Золоту. Разом з Духом Сучасного Скрудж літає над Лондоном і стає свідком того, як святкують Різдво в родині його племінника. Усі раді й щасливі, і лише він покинутий та самотній. Це жадоба грошей зробила його таким. Дух Майбутнього показує йому, чим завершиться його земний шлях - на нього чекає самотня смерть. Це видіння настільки жахливе, що Скрудж прокидається зовсім новою людиною - щедрою і доброю, такою, «що наше славетне старовинне місто може ним тільки пишатися».

Ця казка кидає світло на те, без чого розуміння художнього світу Діккенса було б неповним. Письменник жив непереможним бажанням Різдва. Це стосується не тільки ранніх, а й подальших творів.